Тематичні табу та самоцензура. В Маріуполі тема екології зі статусом “не для усіх”

Особливою та завжди актуальною темою для Маріуполя є тема навколишнього середовища та екології. На цій темі робилися вибори та передвиборчі кампанії. У Маріуполі є особливий вид замовної інформації, що стосується еко-проектів: джинса за фактом, але яку іноді дуже важко відрізнити від звичайного репортажу. В режимі еко-цензури: замовчують факти, а спікерів обирають за списком.

 

Наприклад, коли востаннє сталася аварія та масовий викид на одному з металургійних комбінатів, на сайті міськради не з’явилося про це новини,  до тих пір поки ця інформація не з’явилася у загальноміському інформаційному просторі. А з департаменту екології не було жодного звернення до екоінспекції. Про факти забруднення довкілля намагаються зайвий раз змовчати.

“Якщо б ми не підняли цю тему, так би воно і заглохло. Відділ екології поглинув Метінвест. Членів депутатської комісії з питань екології не запрошують на події, нас не тримають у курсі справ. Навіть не відповідають на депутатські запити!

Мер не може впливати на модернізацію, але він  може впливати на контроль та моніторинг. У нас немає онлайн-публікації інформації про стан забруднення повітря. Адже завжди вигідно спочатку обробити інформацію, а потім подати її у вигляді прес-релізу,” – розповідає у інтерв’ю Максим Бородін, еко-активіст, голова депутатської комісії з питань екології та навколишнього середовища.

 

Як мер містян нейтралізував

 

“Нейтралізатор” – так деякий час називали Юрія Хотлубея, незмінного мера Маріуполя. Майже незмінного. До нещодавно обраного Вадима Бойченка Хотлубей більш ніж 15 років займав крісло міського голови. Це прізвище Юрій Юрійович отримав після публікації відео журналістів 5-го каналу, де мер, забувши про мікрофон, на всю країну пообіцяв колегам “нейтралізувати” протестувальників. Тоді простий підприємець Максим Бородін вчергове покликав людей на мітинг-протест та не прогадав. Людей зібралося небагато, та вони добилися позитивних змін.

Згадують події 2012 року колишні журналісти одного з місцевих телеканалів. Тоді Метінвест у лозунгах містян перетворився на “Смертьінвест”.

meTTinvest

“У ті часи корпоративні канали протести та мітинги намагалися не висвітлювати. Відправляли знімальну групу, але сюжет в ефір не виходив. Або відправляли журналіста, але самого не в команді з оператором. А що зробить телевізійник без камери? “Ну ти ж розумієш, за вами слідкує Служба Безпеки!” – казала редакторка, можливо вона мала на увазі Службу безпеки комбінатів, я тоді не розпитувала. Могли викликати на бесіду із директором та кимось з корпоративної етики, натякали на звільнення, за пости в соціальних мережах,” – розповідає колишня журналістка одного з міських телеканалів.

Плани під час монтажу обов’язково цензурувалися, за порушення правила догана або грошове покарання: “Були часи, коли кадри “брудного заводу” не можна було обирати, уникали і загальних планів комбінатів, що їх відзнято з верхніх точок, або з повітря.”

 

“Зі зміною міського голови нічого не змінилося. Мер Бойченко повністю прикриває інтереси Метінвеста,” – зауважує Максим Бородін.

Опоненти на чолі із мером часто дорікають голові депутатської комісії з питань екології Максиму Бородіну у зайвому піарі, хоча самі в свою чергу купили собі медіа-продукту у місцевих та національних ЗМІ на два мільйони гривень. Тепер місцеву владу та все про її “діяння” маріупольці будуть бачити та читати ще частіше.  

“Якщо виходити з того, що піар – це не погано, або не тільки погано, а об’єктивна потреба в процесі політичної, та ринкової боротьби, то ясно, що хлопці мусять піаритись. А як ще інакше донести свою позицію масам? Так і Макс Бородін цим користується, і інші. До речі, мало піариться, як на мене. Не системно. Епізодично. Міг би нам тут створити прецедент “зелених”. Є умови і запит. І нема рівного доступу кандидатам під час кампаній. То правда. Хоча теж не зрада. Корпоративні ЗМІ, які б піарили “некорпоративних”- це самопоїдання якесь. Правда, зараз незрівнянно більше можливостей потрапити і в корпоративні, і в новостворені мережеві, і на центральні,” – резюмує експертка з PR Марія Подибайло.

Говориш Бойченко маєш на увазі Метінвест

“Безумовно така цензура в місті є, – каже Анна Мурликіна, редакторка сайту 0629. – Якщо її відчуваю я, керівник незалежного видання, то що казати про корпоративні ЗМІ. До того ж цей тиск йде не лише від головуючих Метінвесту, але й від міської адміністрації”.

Із Метінвестом у 0629 довгий час були партнерські відносини. Вони оплачували розміщення рекламних матеріалів. І за умовами договору вони не мали сунутися у теми екології. Тим не менш намагалися диктувати свої правила, та просили прибрати в статтях ілюстрацію із заводськими трубами, що димлять.

”Зараз такого немає. Ми працюємо вільно в цьому плані та розміщуємо будь які фотографії. Та взагалі до нас, як до незалежних медіа ну ніяк не натиснеш, це неможливо. А що стосується висвітлювання теми навколишнього середовища взагалі в місті, то тут є велика проблема. Перед корпоративними медіа зараз стоїть задача зводити усі проблеми забрудненого повітря та води виключно до проблем озеленення та темі вихлопних газів автомобілів. Це видно по прес-конференціях, які проводить місцева влада. Ця тема педалюється на місцевих телеканалах та пресі, це є в промовах мера Маріуполя Вадима Бойченка. А от тема забруднення повітря саме металургією не підіймається в приниципі,” – каже редакторка 0629.

 

Еколабораторія та “день бабака”

Тема, що завжди на слуху – “Лабораторія замірів забруднення повітря”, а власне її відкриття”. Адже саме цю лабораторію почесно відкривали щонайменше три, а те й чотири рази. Лабораторія має показувати дані замірів онлайн, але цього немає.

“Наприклад, до редакції дзвонить читач та каже – “над лівим берегом висить смог”. Ми звертаємося до лабораторії, щоб щось з’ясувати. Отримуємо відповідь: звертайтеся у відділ екології міської ради. І в мене питання і як у журналіста, і як у платника податків, за гроші яких було придбано цю лабораторію. Чому я маю писати запити, чекати 5 днів, якщо мені потрібна оперативна інформація. Тут і зараз!

Після цього інциденту я дзвонила Маховій [голова прес-служби Міської ради – Ред.] та питала в неї – “чому так?” На що вона мені відповіла, що вони не давали ніяких розпоряджень лабораторії. Відчувають, що тема небезпечна, гостра, і думають, а нехай краще державні органи відповідають! Той хто має бути нашим спільником у моніторингу забруднювача, цей спільник ховається та відмовляється від співпраці…”

 

У місті діє кругова цензура, це помітно місцевим журналістам, адже кожна ланка киває одна на одну, екологічні служби насторожено озираються, та перекладають відповідальність за інформацію на чиновників. Причому служби, які мають стояти на сторожі оперативності надання інформації самі лишають себе свободи слова, та займаються самоцензурою.

Отримати актуальну інформацію важко навіть через депутатський запит, розповідає Максим Бородін.

“А єдиний спосіб перемогти таку цензуру – це тиск: судові позови та створення неприємних умов праці для голови департаменту, який неадекватно сприймає ситуацію, що ми власне і робимо.”

 

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Посольства США.
Регіональна представниця ІМІ Юлія Гаркуша-Галко

308 всього переглядів: 1 переглядів сьогодні

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *